Формирование и развитие среднего класса в Украине.

До найважливіших завдань державно­го управління належить справедливий розподіл заробітної плати відповідно до вкладеної праці. У демократичних дер­жавних системах з прогнозованим роз­витком економічних процесів склалася економічно обумовлена шкала заробіт­них плат. Суть заробітної плати насам­перед проявляється у її купівельній спроможності, за умов врівноваження пропозиції і попиту. Пропозиції ж виз­начаються видами та кількістю товарів і послуг, що виробляються і пропонують­ся споживачам. Отже, чим більше видів товарів і послуг виробляється й пропо­нується покупцеві, тим вищий рівень зайнятості населення. Сукупність видів товарів і послуг повинна мати попит у громадян, що є однією з передумов еко­номічної стабільності.

Відомо й те, що кожен товар і послуга мають свою собівартість. Ціна товару чи послуги повинні бути більшою за собі­вартість настільки, щоб можна було б забезпечити сплату всіх податків і нара­хувань, і приносити чистий прибуток виробникові. За ціною і якістю товар повинен бути конкурентоспроможним на світовому ринку.

Саме з частини зібраних державою податків формується заробітна плата працівників бюджетної сфери: держав­ного апарату, включаючи армію і мілі­цію, освіти, охорони здоров`я і культури. В європейських країнах вони станов­лять основу середнього класу. В Україні — це майже чотиримільйонний проша­рок населення з дуже низькими дохода­ми.

Товари, що їх купують споживачі, умовно можна поділити на три групи: товари першої необхідності — це їжа, за­соби гігієни, одяг, на які незалежно від їх ціни завжди знаходяться гроші, бо во­ни є життєво необхідні. Друга група — це товари довготривалого вжитку: меб­лі, інструменти, прилади, кредити на ав­томобілі, на помешкання тощо. Щоб їх придбати, потрібно мати пристойну платню. І, нарешті, третя група — товари розкоші — це золото, коштовності, доро­гі меблі, автомобілі й таке інше. Щоб їх придбати, потрібно мати значно більшу купівельну спроможність.

Отже, за майновим розподілом насе­лення слід виділити два стаціонарні ти­пи суспільства: перший — переважна частина його членів бідні, вони можуть купувати лише товари першої необхід­ності, дуже мало людей середнього кла­су, існують лише окремі групи дуже ба­гатих сімей.

Саме до такого типу суспільства, на наш погляд, можна віднести Україну.

Другий тип характеризується тим, що в ньому мало бідних, також мало дуже багатих людей, а основний склад насе­лення становить так званий середній клас. До таких країн належать Японія, Австрія, Фінляндія й інші країни ЄС. У таких суспільствах саме середній клас є основною виробничою силою, носієм культури, науки та інновацій.

Відтак найважливішим завданням ук­раїнського керівництва є визначення стратегії розвитку середнього класу й переходу від «бідного» типу суспіль­ства, в якому ми нині пересуваємо, до другого, більш заможного.

Ми ніколи не зможемо досягнути по­літики збільшення доходів лише для найбідніших верств населення. Можна розцінювати як серйозний політико-економічний прорахунок безвідповідальне збільшення пенсій одинадцяти мільйонам малозабезпечених громадян до 284 грн — це коштуватиме державі тринадцяти мільярдів додаткових кош­тів на рік, і заплановане наступне підви­щення пенсій до 332 грн, на що додатко­во потрібно ще шість мільярдів гривень.

На перший погляд, раптове збільшен-,ня місячних доходів найбідніших верств населення до 332 гривень на місяць по­винно суттєво поліпшувати їхні життєві умови. Але доходи кожного з них не ви­ходять за межі доходів, необхідних для придбання товарів першої необхідності. Купівельна спроможність на такі товари зростає в Україні на 1,8 млрд грн щомі­сяця. А оскільки пропозиція товарів не може суттєво збільшитися, то, зрозумі­ло, що підвищаться ціни.

Зростання цін торкнеться всього насе­лення. Щоб цього не допустити, уряд має намір знизити ввізне мито на товари першої необхідності. Це якоюсь мірою сприятиме конкуренції, однак може пос­тавити у складне становище вітчизняну промисловість, насамперед харчову і легку. Виходить, що кошти, які спрямо­вуються з бюджету на допомогу пенсіо­нерам, частково підуть на підтримку іноземних підприємств.

Вважаємо, шкалу заробітних плат не слід будувати, виходячи з мінімальної заробітної плати чи з розміру прожитко­вого мінімуму. При нестачі коштів та­кий шлях веде до «стискування» шкали заробітних плат, до несправедливої зрів­нялівки. Саме такий стан тепер ми переживаємо.

За вихідну точку у шкалі зарплат слід прийняти середню заробітну плату. Ве­личина середньої заробітної плати по­винна відповідати такій купівельній спроможності і забезпечувати такий по­пит, який сприятиме розвиткові вироб­ництва як товарів першої необхідності, так і товарів довготривалого вжитку.

Купівельну спроможність середньої заробітної плати можна визначити пев­ним узгодженим еталоном. У наших міркуваннях ми орієнтуємось на еталон, прийнятий в Австрійській Республіці. Там ще у 1993 році середня заробітна плата дорівнювала вартості умовних 884 кг житнього хліба. Це підтверджується і даними 2000 року — середня заробітна плата в Австрії становила 1944 євро на місяць. А середня ціна одного кілограма хліба — 2,2 євро за кілограм, що відповідає тим же 884 кілограмам хліба. В Ук­раїні один кілограм житнього хліба коштує 1 грн 75 коп.

Звідси не складно зробити висновок, що середньостатистична австрійська до­росла людина належить до середнього класу, а українська — до класу бідних. Витрати на харчові продукти в Австрії займають 12,5 % споживчих витрат, в Україні — 56 %. Суттєва відмінність й у інших витратах: на житло в Австрії вит­рачають удвічі більше, на транспорт — у чотири рази, на відпочинок — у шість разів більше. Однак на освіту пересіч­ний австрієць витрачає грошей у п`ять разів менше, ніж українець, освіта для середньостатистичного австрійця —без­коштовна, а продукти першої необхід­ності в Україні вп`ятеро дешевші, ніж в Австрії.

Отже, припустимо, що 226,08 грн на місяць, які дорослий українець витрачає на харчові продукти становить, як в Ав­стрії, 12,5 % усіх його споживчих вит­рат, а не 56 %, і що внутрішній ринок то­варів і послуг надає достатню кількість пропозицій, за такими пропорціями по­питу, як це є в Австрії. Виходить, що споживчі витрати середнього дорослого українця мають становити 1806,86 грн на місяць, а середня заробітна плата має бути на 44 %, тобто на 795 грн, вища і становити 2602 грн на місяць.

Водночас варто зауважити, що питан­ня створення європейського суспільства має полягати не тільки у збільшенні зарплат працюючого населення, хоча са­ме на це, на нашу думку, має бути звер­нута головна увага влади.

За доступними цінами для працюючо­го українця середнього класу мають бу­ти такі речі, як житлові витрати: оренда житла, опалення, плата за електроенер­гію, оснащення житла меблями, прид­бання побутових приладів, посуду, ін­струментів, оплата послуг домоуправління, витрати на страхування та інше.

Отже, при формуванні середнього класу потрібно враховувати не тільки середньомісячні доходи працюючих, а й наявність товарів і послуг відповідної вартості та якості, якими середній украї­нець неодмінно скористається, і за які заплатить. При тому виробництво кожного виду продукції і кожного виду пос­луг, що надаватиметься споживачеві, бу­де рентабельним. Таким чином, основ­ним виробником необхідних товарів і послуг стане середній клас суспільства, тобто створюється стійка самопідтримуюча система, що спирається на економі­ку середнього класу.

Ми поставили собі за мету ввійти до Європи. Для цього потрібно досягти єв­ропейських показників у виробництві, доходах і у споживанні населення, змі­нити існуючий розподіл закупівельною спроможністю і привести його до стану, коли поменшає бідних, не стане олігар­хів, а відтак з`явиться багато заможних людей — справжній, а не задекларова­ний середній клас українців.

Ігор Юхновський